Kазка.укр - Дитячі книги з малюнками українською

Усі категорії

Карло Коллоді

Пригоди Піноккіо

Переклад українською – Юрій Авдєєв
Сайт: Казка.укр – Дитячі книги з малюнками українською мовою
Ілюстрації – Лібіко Марайя

Розділи:   1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36 

12. Хазяїн театру Жеривогонь дарує Піноккіо п'ять золотих монет, щоб той відніс їх своєму батькові Джеппетто, але Піноккіо піддається на умовляння лисиці й кота і йде з ними

Наступного дня хазяїн театру покликав Піноккіо і спитав:

– Як звати твого батька?

– Джеппетто.

– Хто він такий?

– Бідняк.

– Багато він заробляє?

– Заробляє стільки, скільки треба, щоб не мати в кишені жодного чентесімо. Уявіть собі, для того, щоб купити мені буквар, він продав свою єдину куртку. Вона була вся в латках, зношена. Лихо, а не куртка.

– Бідолаха, я йому майже співчуваю. Ось тобі п'ять золотих монет. Віднеси їх мерщій батькові і привітай його від мого імені.

Піноккіо, звісно, тисячу разів подякував хазяїнові театру, обняв по черзі всіх ляльок, навіть жандармів, і, щасливий-прещасливий, подався додому.

Та не пройшов навіть півкілометра, як зустрів на вулиці Лисицю, криву на одну ногу, і зовсім сліпого Кота. Вони, як добрі приятелі, в біді допомагали одне одному. Кульгава Лисиця йдучи спиралася на сліпого Кота і була йому за поводиря.

– Добрий день, Піноккіо, – ввічливо привіталася Лисиця.

– Звідки ти знаєш, як мене звуть? – спитав дерев'яний хлопчик.

– Я добре знаю твого батька.

– Де ти його бачила?

– Я бачила його вчора біля дверей вашого будинку.

– А що він робив?

– Він був у самій сорочці і дрижав від холоду.

– Бідолашний тато! Та відсьогодні він, слава богу, більше не дрижатиме.

– Чому?

– Бо я став великим паном.

– Ти – великий пан? – глузливо посміхаючись, спитала Лисиця.

Кіт теж посміхнувся, але, щоб цього ніхто не помітив, погладив свої вуса передніми лапами.

– Чого смієтеся? – розсердився Піноккіо. – Я, звичайно, вам співчуваю, але від заздрощів у вас слинка потече. Ось, якщо ви на цьому розумієтесь, п'ять чудових золотих монет.

І показав монети, які подарував йому Жеривогонь.

Почувши звабливий брязкіт монет, Лисиця мимоволі випростала свою криву ногу, а Кіт розплющив очі, які блиснули зеленим вогнем. Але одразу ж заплющив їх, так що Піноккіо нічого не помітив.

– І що ж ти робитимеш з цими грошима?

– Насамперед, – відповів дерев'яний хлопчик, – я куплю своєму татові нову гарну куртку, гаптовану золотом та сріблом, і з блискучими ґудзиками, а потім собі буквар.

– Собі – буквар?

– Так. Бо я хочу піти до школи і гарно вчитися.

– Подивись на мене! – сказала Лисиця. – Через оту дурну науку я мало не позбулася ноги.

– Подивись на мене! – сказав Кіт. – Через оту дурну науку я зовсім осліп.

Тут з дерева обізвався Білий дрізд:

– Піноккіо, не слухай отих поганців, бо пожалкуєш!

Бідний дрізд! Навіщо він обізвався? Кіт підстрибнув високо вгору, схопив птаха і вмить, схрупав його разом з пір'ям. Той навіть писнути не встиг.

Схрупавши дрозда, Кіт облизався і заплющив очі, прикидаючись сліпим.

– Бідний дрізд! – промовив Піноккіо до Кота. – Навіщо ти таке вчинив з ним?

– Щоб провчити... Надалі знатиме, що не треба в чужі розмови втручатися.

Вони вже пройшли половину дороги, коли Лисиця зупинилась і промовила до дерев'яного хлопчика:

– Хочеш, щоб у тебе стало удвічі більше золотих монет?

– Що?

– Я кажу, чи хочеш ти, щоб з твоїх п'яти нещасних цехінів зробилося сто, тисяча, дві тисячі золотих монет?

– Ще б пак! Але як?

– Дуже просто. Замість повернутися додому, ходімо з нами.

– А куди ви мене поведете?

– В Країну дурнів.

Піноккіо на мить замислився, а потім рішуче відказав:

– Ні, не піду. Мені вже близько додому, і я піду туди, бо мій татко жде. Бідолаха! Він, мабуть, дуже непокоївся вчора, коли я не повернувся додому. На жаль, я став поганим хлопчиськом, і Цвіркун-балакун правду казав: «Неслухняним дітям погано доведеться на цьому світі». І це я відчув на собі, тому що зі мною трапилося не одне лихо. Ось і вчора в будинку Жеривогня я мало не загинув... Брр! Мені й досі мурашки по спині бігають, як тільки я згадаю про це!

– То виходить, – сказала Лисиця, – ти й справді хочеш іти додому? Ну що ж, іди, тим гірше для тебе!

– Тим гірше для тебе, – повторив Кіт.

– Подумай гарненько, Піноккіо, бо ти зрікаєшся власного щастя.

– Щастя! – повторив Кіт.

– А твої п'ять золотих могли б сьогодні або завтра обернутися на дві тисячі.

– Дві тисячі! – повторив Кіт.

– Як може таке статися? – запитав Піноккіо, роззявивши від подиву рота.

– Зараз я тобі все поясню, – сказала Лисиця. – Як відомо, в Країні дурнів є благословенне поле, яке називають Чарівним полем. Ти викопаєш на цьому полі маленьку ямку і покладеш туди, приміром, один золотий. Потім загорнеш ямку землею, поллєш двома відрами джерельної води, сипнеш жменьку солі і спокійно йдеш спати. За ніч золотий проросте і зацвіте, а вранці, як зійде сонце, ти прийдеш на поле і побачиш гарне дерево, гілля на ньому вгинатиметься від золотих монет, їх буде стільки, як зерен у великому пшеничному колоскові.

– Отже, – промовив Піноккіо, дивуючись все більше, – якби я закопав на цьому полі п'ять золотих, то скільки я знайшов би наступного ранку?

– Дуже просто порахувати, – відповіла Лисиця, – можна навіть полічити на пальцях. Припустімо, кожний золотий обернеться на п'ятсот золотих: помнож п'ятсот на п'ять і на ранок ти матимеш у кишені дві тисячі п'ятсот блискучих і дзвінких золотих монет.

– Ой як чудово! – вигукнув Піноккіо, пританцьовуючи від радості. – Як тільки я зберу врожай золотих, то візьму собі дві тисячі, а п'ятсот подарую вам обом.

– Він подарує нам? – обурено вереснула Лисиця і додала вдавано ображеним голосом: – Хай тебе бог боронить!

– Хай бог боронить! – вторив Кіт.

– Ми, – вела далі Лисиця, – побиваємося не заради нікчемної власної вигоди, ми працюємо для щастя інших.

– Інших! – повторив Кіт.

«Які вони доброчесні», – подумав Піноккіо. І, в одну мить забувши про свого батька, нову куртку й буквар, про всі свої добрі наміри, сказав Лисиці й Котові:

– Мерщій ходімо! Я йду з вами.

Розділи:   1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36 

У моєму російськомовному дитинстві були книги з малюнками чудових ілюстраторів, таких як Володимир Сутєєв, Юрій Васнєцов та інших. Я дуже любила їх читати і розглядати. Ці казки та оповідання назавжди залишились у моїй душі. Дитинство моїх дітей - україномовне, і я б хотіла читати їм ці книги українською. Саме для цього і було зроблено цей сайт.

Більшість казок та оповідань я перекладаю сама, деякі знаходжу в букіністичних виданнях, у деякі, вже викладені в Інтернеті, я додаю ілюстрації.

Валерія Воробйова

- Контакти

Підтримайте наш сайт. ПриватБанк: 5168755457383301, monobank: 4441111134726953
PayPal: anfiskinamama@gmail.com

Напишіть нам про свій внесок, і Ви зможете переглядати наш сайт без реклами.

© 2015-2024 Валерія Воробйова